Книга сучасного американського філософа та історика науки Пітера Галлісона знайомить читача з тим, як на зламі XIX–XX століть формувалася процедура координації годинників, що згодом стала однією з опор релятивістської фізики. У центрі уваги автора — не лише теоретичні міркування знаменитих фізиків, насамперед Ейнштейна та Пуанкаре, — а й надзвичайно складне переплетіння різнорідних інтересів і практик, що належали навігаторам, астрономам, залізничникам, військовим, підприємцям і картографам того часу, які в певних аспектах ілюстрували, у деяких — ставили під сумнів, а подекуди й випереджали ідеї кабінетних учених.