Після Другої світової війни в Росії майже не залишилося сім'ї без жертви: одні були вбиті, інші потрапили в полон, треті зникли безвісти, четверті стали каліками - хто без ноги, хто без руки, осліплі, оглухлі, безпорадні. Такої скорботи ще не бачила земля. Стогін, крики, ридання почали роздуватися в кожному селі. Плакали і жителі Благодатного, але поряд зі сльозами лунали й такі промови:
- Чому бути того не минути.
- Що заслужили на свої справи, те й отримали від Бога.
У тих, хто повертався з полону, питали про своїх:
- А про наших нічого не чули?
Дехто не побажав повернутися на батьківщину, а вирішив залишитися на чужині, душі родичів переповнилися новим складним почуттям. У цьому почутті було і розуміння такого рішення, і співчуття решти, і неприкритий біль від свідомості, що розлука з близькими, мабуть, назавжди…
А ще через деякий час почали розлітатися чутки, що люди, які не захотіли повернутися, їдуть з Європи в далекі країни: до Австралії, Аргентини, Америки...
Книга Вічно живе - це книга про долі російської людини та Батьківщини у трагічний період червоної диктатури. Випробування, яким зазнавали герої книги, близькі та зрозумілі кожному з нас. Тому книга викличе безперечний читацький інтерес.