“Доки не маємо облич” (1956) — останній і, на думку багатьох критиків, найглибший художній роман видатного мислителя та письменника Клайва Стейплза Люїса. Це зріле, психологічно напружене переосмислення античного міту про Амура та Психею, розказане від імені Оруал — старшої сестри Психеї, правительки суворого варварського царства Ґлом. Усе своє життя Оруал ховає обличчя під цупким серпанком, ведучи запеклу внутрішню суперечку з богами. Вона звинувачує небеса в жорстокості, несправедливості та викраденні її улюбленої сестри. У цій книзі К. С. Люїс пропонує абсолютно новий, психологічно пронизливий погляд на хрестоматійний античний міт. Це історія про любов, що перетворюється на токсичне володіння, про травми, які ми ховаємо під масками, та про крик людської душі, яка вимагає від Бога правосуддя, але натомість постає перед правдою про себе. Чи здатні ми почути відповідь Творця, доки не скинемо власні серпанки? “Доки не маємо облич” - шедевр інтелектуальної прози, який сам автор вважав своїм найкращим художнім твором. Це роман, який змінила жінка. Співавторкою цього тексту та головним критиком його чернеток стала дружина письменника Джой Девідмен. Саме завдяки їй голос Оруал звучить настільки проникливо, психологічно точно та переконливо.