Технології та ґрунтований на них «новий достаток» мали зробити нас вільними й щасливими, однак, схоже, щось пішло не так. Надлишок інформації, надлишок проєктів особистого вдосконалення та становлення, надлишок зв’язку з іншими (повсякчасна «доступність» онлайн тощо) та й просто надлишок товарів і послуг насправді дезорієнтують та виснажують нашу психіку. Тому не дивно, що у світі сьогодення відбувається справжня епідемія психічних захворювань: від депресії й синдрому дефіциту уваги до різноманітних межових станів і вигорання. На думку корейсько-німецького філософа Бьончхоль Хана, усе це не просто індивідуальні прояви, а симптоми глибокої структурної зміни усього суспільства, яке він безапеляційно називає «суспільством втоми».

У праці «Психополітика: неолібералізм і нові техніки влади» Бьончхоль Хан продовжує свій аналіз сучасного соціуму, відштовхуючись від концепцій Мішеля Фуко й водночас полемізуючи з ними. Зокрема він стверджує, що сьогодні важливі для Фуко феномени, як-от контроль, зовнішній примус та експлуатація, відійшли на задній план, поступившись автоконтролю й самоексплуатації. Зіштовхуючись із надлишком позитивного, ми прагнемо до постійного самовдосконалення й збільшення власної продуктивності, як наслідок виснажуючи себе психічно та фізично. Це вже не біополітика Фуко з її школами, тюрмами та трудовими таборами, а психополітика неолібералізму, приховані техніки сучасної влади, які перетворюють нас на найкращих наглядачів над нами самими.