Необхідно сказати, що "Алхімік" є символічним твором, на відміну від "Денника Мага", який базувався на реальних подіях. Протягом одинадцяти років я студіював Алхімію. Прості ідеї перетворення металів у золото, або добуття Еліксиру Життя так мене захопили, що я, не задумуючись, перейшов кілька магічних ініціацій. Зізнаюся, що Еліксир Життя спокусив мене найбільше: до того, як я осягнув і відчув присутність Бога, думка про те, що одного дня все закінчиться, здавалася мені нестерпною. Настільки, що дізнавшись про можливість добути рідину, здатну на багато років продовжити моє існування, я вирішив присвятити себе цій справі душею й тілом. Була епоха великих соціальних трансформацій — початок сімдесятих, — але ще не з'являлися серйозні публікації на тему Алхімії. Я почав, як один із персонажів твору, витрачати всі гроші на дорогі імпортні книжки і присвячував увесь час вивченню складної символіки. В Ріо— де-Жанейро я натрапив на кількох осіб, які серйозно займалися Архитвором, але вони відмовились мене прийняти. Зустрів також багатьох інших "алхіміків", які мали свої лабораторії й обіцяли за солідну винагороду навчити мене секретів Ремесла; сьогодні я розумію, що вони й самі не знали, чого вчили. Попри всі мої намагання, результати були абсолютно нульовими. Не відбувалося нічого з того, про що говорилось у заплутаних текстах алхімічних манускриптів. Там було повно символів — драконів, левиць, сонць, місяців та меркуріїв, і мене не покидало враження, що я обрав невірний шлях, бо мова символів була надто двозначною. 1973 року, зневірившись через відсутність будь-якого прогресу, я вчинив вельми безвідповідально. У той час, за контрактом із Міністерством освіти, я проводив заняття в державному театрі й вирішив залучити своїх студентів до експериментальних театральних студій на тему Смарагдової Табули. Все це. вкупі з моїми екскурсами в небезпечні місцини Магії, призвело до того, що наступного року я на власній шкірі відчув справедливість приказки: "Що посієш, те й пожнеш". Всі мої плани потерпіли крах.