1970-ті роки в Україні. Дарину Ілащук, душевно хвору жінку, яка проживає у селі Черемошне, що на Буковині, називають прізвиськом Солодка Даруся. Місцеві мешканці вважають, що вона давно втратила глузд, адже жінка не розмовляє і має часті головні болі. Тому Даруся дуже самотня. Пережита в дитинстві трагедія наклала на неї свій відбиток, якого жінка не змогла позбутися. Від голодної й холодної смерті її рятують лише батьківська хата й добросердні сусіди та жителі села. Хоча й люди вже звикли до Дарусі й розуміють причини її стану, проте все ж час від часу відчувають страх — чи то перед нею самою, чи перед відлунням власної провини, адже суспільні забобони, заздрість і страх зробили свій вклад у стан бідолашної жінки.

Батьки Дарини теж пережили жахливі події, намагаючись вижити й приховати своє кохання від недобрих людських очей. Проте їх не оминули жорна історичних подій, адже війна й зміна влади завжди викриває найгірше у заздрісних і злих людях. Тож Ілащукам доводиться несолодко. На маленьку ж Даринку, спершу повністю здорову дитину, чекало потрясіння, яке назавжди змінило її життя, у якому були як біль, так і проблиски радості існування у цьому яскравому, кольоровому й запашному світі.

Трагедія «Солодка Даруся» української письменниці Марії Матіос є найвідомішим романом авторки та одним з найзнаковіших творів з часів відновлення незалежності України. Проза насичена соковитими описами тогочасного побуту та звичаїв місця подій, що враз переносить читача у минуле — 30-40-х і 70-х роки минулого століття. Важливою частиною книги є мова, у якій сплелися сучасна лексика та говірка жителів Карпат і Прикарпаття, включаючи велику кількість діалектизмів і вульгаризмів. Сюжет подається крізь погляди різних персонажів, що створює багатогранність оповіді. Авторка часто використовує флешбеки та внутрішні монологи для поглиблення характерів героїв і розуміння їхніх мотивів.

Цим романом письменниця торкається багатьох важливих тем. Через долю однієї сім’ї вона говорить про українське село, яке було однією з найважливіших рис ідентичності. Проте з приходом радянської влади саме воно зазнало чи не найбільшого руйнування, тож книга змушує замислитися, чи залишається село національним оберегом України. Авторка також показує складні стосунки в родині та суспільстві й вплив традицій і моральних норм на спілкування. Важливе місце у цій історії займає питання жіночої долі й стійкість людини за трагічних обставин, її прагнення до життя попри самотність, біль і втрати. Ця книга може сподобатися читачам, які цінують глибоку психологічну прозу, драматичні жіночі історії та яскравий український колорит.