Ця книга — продовження серії з п’яти попередніх видань:
«Над прірвою» (2022), «Тканина пам’яті» (2022), «Світло слів» (2023), «Контурна карта» (2024) та «Межа пам’яті» (2025) (К.: Друкарський двір Олега Федорова). До неї увійшли вірші, написані з січня по серпень 2025 року.

Кошмар майже чотирьох останніх років не закінчується — не закінчуються й вірші. Ми — уся наша цивілізація — увійшли в таку смугу невизначеності, де рефлекторне плетіння мережива слів може бути не більше, ніж засобом медитації, способом не зійти одразу з глузду.

Вдивляючись, вслухаючись, потік слів, що падають на папір, здається водоспадом, який ось-ось вичерпається — його витоки мертві, висохли, обвуглилися від спопеляючого сорому… І дедалі частіше здається, що я пишу цією мовою просто за інерцією. Мені вже не видно ані її минулого, ані, тим більше, майбутнього. Я сильно підозрюю, що ми — останнє покоління, яке пише вірші російською.

Та якщо заклинанням моїм
я на мить зможу відвернути
блукаюче око від Вежі Зла —
нехай триває пряма мова,
нехай тече, як і раніше текла,
як над порожньою водою елоїм
на початку книги про долю Землі,
текст якої ми так і не переклали.

Слава Україні!