Війна і вбивство супроводжують людину впродовж усієї історії. До того ж з розвитком цивілізації бойові дії стають інтенсивніші, а поля битв часто перетворюються на місця масових гекатомб. То чи можемо означити людину як природженого масового вбивцю? Колишній рейнджер Армії США, викладач психології Вест-Пойнту підполковник Дейв Ґроссман заперечує таку думку. Пропонуючи систематичне дослідження природи вбивства, він стверджує, що більшість з нас уникає вбивства, а зростання кількості жертв сучасних бойових дій — це радше наслідок розвитку методів вишколу і технологій, які роблять військовослужбовців більш ефективними і нищівними. Та є другий бік такої інтенсифікації: подолання інстинктивної ненависті до вбивства завдяки сучасним методам військового вишколу призвело до посилення бойового стресу, а показники втрат від психотравм стали співвідносні з втратами від вогнепальних поранень. Ба більше, сучасні медійні продукти, в яких виробники наслідують армійські методи підготовки, сприяють зростанню рівня насильства в суспільстві. Усе це, очевидно, вимагає серйозного переосмислення як проблеми вбивства загалом, так і нашого ставлення до людей, яких вчимо убивати. Книга побудована на основі численних інтерв’ю і на результатах сучасних психологічних, тактичних та історичних досліджень. Входить до переліку рекомендованої літератури у Корпусі морської піхоти США.

Підполковник Армії США у відставці, один з провідних світових експертів у царині військової психології, людської агресії й насильницьких злочинів. Рейнджер Армії США, десантник, колишній професор психології у Вест-Пойнті. Вийшовши у відставку 1998 року, присвятив себе викладацькій, письменницькій і дослідницькій діяльності. Автор понад 10 книг, серед яких і бестселери, що рекомендовані у Збройних силах США, а також у федеральних і місцевих академіях правоохоронних органів. А його остання книга Полювання вже зарекомендувала себе як авторитетне джерело у галузі полювання. Його дослідження цитував президент США у національному зверненні, він давав свідчення в Сенаті та Конгресі, його двічі запрошували до Білого дому, щоб інформувати президента та віце-президента.