Магнетичні рядки його віршів відлунюють любов’ю до жінки, до матері, до природи, до життя, до світу… Осідають на зубах скрипучою як пісок, але такою ніжною ностальгією. Його поезія лунає рефреном крізь революції, крізь пори року, крізь наші душі, дороги й міста. Кожне слово стікає крізь пальці як прохолодна гірська вода і чіпляється до сердець і думок як… реп’яхи. Не даючи жодного шансу їх забути.