Чому солдат убиває? Чому той, хто віддає такий наказ, робить це з легкістю руки? Чому світ не може й дня прожити без війни?

На подібні питання я вирішив відповісти з позицій екзистенціальної психології та філософії. Дивно, але мої рефлексії привели мене до знаменитого шекспірівського виразу: «Весь світ — театр, а люди в ньому — актори». Завдання будь-якого актора — змусити публіку повірити у його гру. Оному доводиться постійно тренувати свій сценічний образ. Актор не може довгий час грати одну й ту саму роль, та ще й однотипно. Йому треба завжди ставити нову висоту, щоб утримати публіку.

У рядового солдата також є своя висота — це стати якщо не героєм, то генералом армії. Все життя грати рядового він не може. Втім, як і глава будь-якої держави: або увійти в історію як продемократичний ідеолог, або як імперіаліст-завойовник. І проблема в тому, що в гонитві за досконалістю, для багатьох ціль виправдовує засоби. Тому більшість акторів готові віддати власне життя, аби тільки сподобатися своїй публіці. Це готовий зробити і солдат, натискаючи на спусковий гачок. Це готовий зробити і глава держави, натискаючи Червону кнопку.