Мине якихось вісімсот років, і до загадкових Гробниць часу, що порушують закони Ньютона та загальну теорію відносності, на абсолютно провінційну планету Гіперіон вирушить дивна делегація дивного культу, який боготворить невблаганного монстра. Католицький священник, полковник військово-космічних сил, геніальний поет-лихослов, тамплієр, що водить зореліт-дерево, тихий філософ, приватний детектив та безіменний дипломат – кожен із них має заповітне бажання і потаємну ціль, від яких може залежати майбутнє не тільки кільканадцяти мільярдів людей на двох сотнях планет, а й штучних інтелектів та загадкової постлюдської раси Вигнанців.
В епіцентрі пристрастей та політичних інтриг — Гіперіон.
В епіцентрі уваги — історії прочан (про війну, про любов, про довкілля, про тілесне кохання та про Літературу-з-Великої-Букви).
В епіцентрі подорожі — незбагненна істота, що карає, стинає голови та настромлює жертв на гостряки (не)віртуального Дерева болю, але також обдаровує: благословляє безсмертям, іде проти стрілок годинника та аркушів календаря й існує в статусі Загадки, яку не можна розгадати...
Фантастичні премії «Г’юґо» та «Локус» за 1990 рік, звання найкращого перекладного роману в Японії 1995 року і влучна лаконічна характеристика від поважної енциклопедії Клюта — Ніколлса: «Щонайбільш амбітний епос у жанрі космічної опери». Все це про цикл «Гіперіонових пісень» Дена Сіммонса. І власне про «Гіперіон» — її яскравий, пошанований десятками критиків і тисячами читачів старт.