Захоплюючий роман Василя Тибеля, відзначений премією міжнародного конкурсу «Коронація слова» (2018),— чи не найперша в українській літературі спроба поглянути на «бурштинову проблему» на Поліссі в людському, а не політичному вимірі. Віртуозно збудований сюжет, що обертається навколо «сонячного каменя», динамізм оповіді, органічне використання «народної демонології», відчутний зв’язок із «наївним мистецтвом» — все це не залишить байдужим навіть найвибагливішого читача.
У книзі йдеться про те, як бурштинова лихоманка впливає на людей, як матері забувають про дітей, чоловіки – про дружин, і всі забувають про людське у собі, підгодовуючи своїх внутрішніх демонів. Автор вважає, що без містики тут не обійшлося та розповідає про стародавніх українських духів, які мешкають у лісах і понині та ваблять людей “сонячним каменем” та затягують у свої тенета…
Але є у книзі і жорстока реальність. Продажні копи, небезпечна мафія і звичайні чоловіки на грані – у пошуках кращої долі й легкої копійки….
Здається, дійсність дає тріщину, і на волю рветься дещо набагато страшніше й небезпечніше за людські вади та гріхи.
Чому відбувається бурштинова лихоманка на заході України? Які надприродні сили задіяні у цьому кривавому бізнесі? Та що, окрім наживи,
штовхає людей до нелегального видобутку “сонячного каменя”? Що залишиться у чистому залишку ,якщо відкинути від цього явища політику та
гроші?
У книзі “Бурштин” Василь Тибель шукає відповіді на ці та інші “бурштинові” питання і приходить неочікуваного висновку…