«Далі жити» — це концентрат людських доль, об’єднаних спільним горем вірмено-азербайджанського конфлікту. Наріне Абгарян веде читача вузькими вуличками прикордонного містечка Берд, де кожен будинок має свою рану, а кожна родина — своє порожнє крісло за столом. Це історії про людей, які бачили смерть в обличчя, які втрачали дітей, батьків і домівки, але знайшли в собі сили не зненавидіти весь світ, а продовжувати пекти хліб, ростити сади та підтримувати сусідів. Авторка не смакує жахи війни, вона фокусується на тому, що залишається після: на вмінні мовчати разом, на вузлуватих руках старих жінок і на очах дітей, які занадто швидко подорослішали.

У кожному короткому нарисі відчувається неймовірна душевність і любов до свого народу. Абгарян показує, що трагедія — це не лише цифри у звітах, а обірвана колискова чи недов'язаний светр. Проте, попри безмежний сум, книжка залишає по собі дивне відчуття світла. Вона вчить, що «далі жити» — це не просто механічне існування, а щоденний подвиг вибору на користь життя. Це маніфест того, що любов сильніша за вибухи, а людське тепла здатне розтопити кригу навіть найстрашніших спогадів. Життя прекрасне і неповторне саме тому, що воно триває всупереч усім буревіям лихоліть.