Airco DH.9 (також відомий після 1920 року як de Havilland DH.9) - британський літак-бомбардувальник періоду Першої світової війни, розроблений Джеффрі де Хевілендом у 1917 році на основі багатоцільового біплана (легкого бомбардувальника) Airco DH.4. Як і DH.4, DH.9 ранніх серій комплектувався моторами водяного охолодження Siddeley Puma потужністю 230 к.с.[3] і Beardmore Halford Pullinger потужністю 240 к.с.; в пізніх серіях ставилися потужніші Liberty L-12 потужністю 400 к.с. та Napier Lion потужністю 450 к.с.[1]. Звичайне озброєння серійних DH.9 складали дві 230-фунтові або чотири 112-фунтові бомби на зовнішній підвісці (під крилами) і два або три кулемети: синхронізований курсовий «Віккерс» і кормовий одинарний або спарений «Льюїс»[3]. З червня 1918 [2] у війська надходила модифікація DH.9A зі збільшеними розмахом і площею крила, яка комплектувалася моторами Rolls-Royce в 375 к.с. і Liberty 400 к.с.