Рик 794. Попил Линдисфарна ще не охолов, а над Британиею знову згущуються тини. Хто володие морем — володие долею, и король Нортумбрии мусить прийняти правила «пивничних вовкив», довиривши долю берегив Рунольфу людини з пивноли, у вирности якого сумниваеться. Поруч из ним — Гунлаф, колишний монах, какой вже пизнав смак крови, Но ще не забув силу молитви. У небезпечний мандривци «шляхом китив», Гунлаф знову балансуе на лези: мыж святим обов'язком перед королем и темним покликом Рунольфа,