StuG III («Штурмгешюц» III — Sturmgeschütz III) — німецька броньована артилерійська установка часів Другої світової війни. Перші прототипи машини були створені в 1937 році, а серійне виробництво тривало в період з 1940 по 1945 рік; загалом було випущено близько 10 300 одиниць. StuG III версії E оснащувалася двигуном Maybach HL 120 TRM потужністю 300 к.с. Озброєння цієї версії складалося з короткоствольної 75-мм гармати та одного кулемета MG34 калібру 7,92 мм.

Створення StuG III стало результатом ініціативи Еріха фон Манштейна, який у 1935 році в листі до генерала Бека вказав на необхідність розробки штурмової артилерії для підтримки піхоти, що наступала в складі механізованих з'єднань Вермахту. Замовлення на проектування нової машини отримала компанія Daimler-Benz, яка використала шасі танка PzKpfw III (модифікація Ausf. B). У процесі серійного виробництва було випущено кілька варіантів StuG III. Першою хронологічно стала версія A, озброєна 75-мм гарматою StuK 37 L/24 і побудована на шасі танка PzKpfw III; її виробництво розпочалося на початку 1940 року. Незабаром з'явилася версія B — перша, що випускалася великою серією і лише незначно відрізнялася від версії A. У 1941 році в серійне виробництво надійшла версія D, яка отримала покращене бронювання та вдосконалені прицільні пристрої. Згодом була розроблена версія E — вона стала першою, що отримала додаткове озброєння у вигляді кулемета MG34. На початку 1942 року StuG III пройшла глибоку модернізацію: встановлення довгоствольної 75-мм гармати StuK 40 L/48 фактично перетворило її на винищувач танків. Позначення машини також було змінено на StuG 40. У період 1940–1945 років StuG III використовувався майже на всіх фронтах, де воювала німецька армія. Він виявився дуже корисним зразком озброєння: дешевим у виробництві та, що найважливіше, ефективним. За оцінками, різні модифікації StuG знищили близько 20 000 радянських танків і бронемашин у 1941–1945 роках.