Квітень 1944-го. В’язень Аушвіцу, дев’ятнадцятилітній Вальтер Розенберг (який згодом змінить ім’я на Рудольф Врба), за кілька попередніх років уже зіткнувся з усіма звірствами табору смерті: газовими камерами, крематоріями та жорстокістю охорони.  Одного разу йому доручили перевірити речі нових в’язнів: жінок, чоловіків, дітей, цілих сімей... Зрозумівши, що ці речі ніколи не знадобляться власникам, оскільки їх стратили відразу після того, як вони потрапили до табору, хлопця охопив жах. Він вирішив діяти.  Його метою стала втеча, проте не тільки задля власного порятунку, а й щоб відкрити світові правду про Аушвіц та попередити решту євреїв про те, яка доля чекає на них у кінці залізничної колії.  Юнак розпочав свою підготовку й запам’ятав усі звичаї та розпорядки концтабору. Він використовував цю інформацію для втечі та створення детального звіту, яким можна поділитися зі світом. Незважаючи на всі труднощі: засніжені поля, крижані річки й насторожені села, Вальтер і його товариш-втікач, Фред Ветцлер, все ж доставили перший звіт про Аушвіц з інформацією про жахіття, які чинили над невинними людьми.  Та чи готовий був світ, осліплений війною, почути правду? Це історія про боротьбу за людську гідність і справедливість. Про те, як юний хлопець намагався протистояти бездушній машині знищення. Це також дослідження людської природи, що показує, як складно світові чути правду про страшні події, особливо коли ця правда є незручною або шокуючою.