Уродженець Вірджинії Джеймс Монро мав виняткову кваліфікацію для того, щоб стати п'ятим президентом Сполучених Штатів. Він був не тільки солдатом Війни за незалежність, але й прихильником Білля про права, дипломатом США в Європі, губернатором Вірджинії, сенатором, державним секретарем, військовим міністром і учасником переговорів щодо купівлі Луїзіани, перш ніж був обраний переважною більшістю голосів президентом у 1816 році.

Час його перебування при владі відомий як «Ера добрих почуттів» через мир та процвітання економіки, якими насолоджувалась країна.

Доктрина Монро, основа американської зовнішньої політики, представлена ​​у посланні до Конгресу в 1823 році, застерігала європейські держави від експансіонізму в Західній півкулі.

Президентство Монро також ознаменувалося Міссурійським компромісом, який зберіг баланс вільних і рабовласницьких штатів у Сполучених Штатах і заборонив рабство на західних територіях вище за лінію 36/30 'північної широти.