1964 рік. Ідилічне містечко Зефір у штаті Алабама. Люди працюють на паперові та молочні,волокишивають гарячі благоповідства, десь у космосі летять перші супутники та кораблі, відносини чорних і білих ще неоднозначні. І є в житті речі, що вражають уяву дванадцятирічного Корі Макенсона, який мріє стати письменником. Як і кожен хлопчик, він проживає шкільні турботи, радість канікул і пригоди в групі друзів. І не сумнівається, що парфуми можуть навестися до живих, що в лісі за містом ховаються небезпечні злочинця, а в річці живе стародавня гігантська істота. Корі спостерігає за цими явищами з таким захопленням, на який ми здатні тільки в дитинстві. А випадково побачені злочини та непромені пошуки істин ведуть героїв світом, де стикаються щира наївність і справжнє зло. Між ними — речі страшні та прекрасні, чарівні та шалені, фантастичні та реальні. Корі занурюється в глибини загадок Зефіра і згодом виявляє: хоча дитячі радості розвіюються і залишаються позаду, але й дорослішання — теж химерно-перевертна подорож. Про книгу Роберт Маккеммон, відомий своїми роботами в жанрі горора, створив у книзі «Життя хлопця» щось зовсім інше: щелепне, пронизливо чесне твір про дитинство, втрату наївності та шлях до дорослішання. Написаний ще на початку 90-х, роман не втратив актуальності й сьогодні, а, навпаки, придбав нове звучання для читача, готового згадати себе в 12 років і ще раз подивитися на світ очима дитини. Все починається з тіла, що зникає у воді. Після цього ніби нічого не відбувається, але життя змінюється. Корі живе в маленькому місті Зефір, де кожен знайомий із кожним, а звичайність приховує дивовижний, складний і небезпечний. Є друзі, є батьки, шкільні вороги. Є велосипед і літні дні, коли, здається, все можливо. Але є й те, що змушує вдивлятися в темряву. Стрелец на холме. Людина без обличчя. Старі історії, які не зникли разом із часом. Тут немає героїв у блискучих доспехах — тільки діти, які намагаються зрозуміти світ, поки він ще не став остаточно чужим. Цей твір — не про ностальгії, а про пам'ять. Про світ, де краса та жорстокість є поруч. Про Бетховен, втрату, внутрішніх ран, які не загоюються з віком. І водночас — про силу, яка з'являється тоді, коли вже нічого не залишається.