Скандальна екранізація з Коліном Фарреллом, Робін Райт-Пенн, Далласом Робертсом і Сіссі Спейсек у головних ролях

Втрата, сім’я, любов, дружба і відданість

Знаменитий роман Майкла Каннінґема «Дім на краю світу» — це історія життя друзів, чиї долі то переплітаються, то знову роз'єднуються протягом трьох десятиліть, оголюючи живий нерв цілого покоління — нестримного, щирого і жадібного до всіх утіх життя.

Після закінчення коледжу Боббі переїжджає в Нью-Йорк до друга дитинства Джонатана та його сусідки по кімнаті Клер — популярної любительки сексу, наркотиків та інших небезпечних розваг нічного міста. Боббі і Клер закохуються, руйнуючи всі плани Джонатана. А коли Клер вагітніє, трійця остаточно вирішує створити власну особливу сім'ю, де всі троє будуть брати участь у вихованні дитини, і  переїжджає на край світу — в невеликий фермерський будинок неподалік Вудстоку, місця, сповненого таємниць та чудес.

• Роман-подорож крізь дитинство та зрілість, світоглядну безпритульність та одностатеве кохання, життя та смерть від одного з кращих американських письменників XXI століття і лавреата Пулітцерівської премії Майкла Каннінґема.
• «Дім на краю світу» вміло змальовує напружені теми сучасного суспільства — гомосексуальності, СНІДу, нетрадиційних сімей.
• Роман описує прагнення цілого покоління віднайти сенс в існуванні сім'ї, любові та загалом життя у світі, сповненому швидких змін.

Про вроду

Накладати макіяж потрібно обережно, ніби розміновуєш бомбу; натомість гоління — дія покваплива й неточна, від неї в умивальнику залишаються багряні крапельки крові й білі ляпки з волоссям, мертвим, як скинута зміїна шкіра.

Намиливши обличчя, я довго вдивлявся в дзеркало й оцінював ефект. Підведені чорним очі по-павучому зблискували над пишною білою піною. Не був я схожим на даму, але й мужнім не був. Я — щось геть інше. Існує дуже багато різних способів бути вродливим.

Про смерть

Мені спало на думку, що мертві теж беруть участь у триванні історії світу, просто на певній дистанції. Смерть — вона така: ти присутній і відсутній водночас, а твої друзі й далі базікають поміж ламп і меблів про того, ким ти вже не є.

Про любов

У ту мить я вірив, що нікого в житті не любив, крім батьків і цих двох осіб. Можливо, від свого першого кохання ми так ніколи й не оговтуємося. Можливо, в підліткових поривах ми розкидаємося відданістю надміру легко й майже бездумно, бо помилково вважаємо, що на все наше життя нам вистачить почуттів, які ми зможемо віддати всім, кому захочемо.

Про дім

Тепер ми живемо посеред поля з видом на гори. Між дощок нашого паркану пробиваються колючі сині квіточки. Бджоли гудуть в екстазі щоденної роботи, а молочно-біле небо клаптями звисає за деревами. Гори ці старі, зношені дощем і вітром. Тут немає величі й анархії, як у фотогенічніших хребтів. Ці гори відкидають гладеньку тінь, їхні кряжі не нагадують про скрегіт континентальних плит. Вони поросли рівною бородою сосен і вирізають з неба скромні півмісяці.

Коли перед нами проступають сині обриси дому, я згадую: дім — це ще й місце для втечі. І це наш дім; можемо втікати від нього, а можемо й повертатися сюди.