Романи «Поклик предків» (опублікований в 1903) і «Біле ікло» (опублікований в 1906) є одними з найбільш знаменитих історій про диких тварин. У зв'язку з початком так званої «золотої лихоманки» наприкінці 1890-х, коли затребуваність в собаках різко зросла, автор розповідає про собаку на ім'я Бак, яка була штучно виведена в результаті схрещування сенбернара з шотландської вівчаркою.

Бак був вивезений зі своєї ферми в Каліфорнії і переправлений до Клондайку (Канада) в якості їздового собаки. Він поступово завойовує авторитет серед вовків, які запряжені у сані, і стає провідною собакою. Автор оповідає про поступове переродження Бака і чітко показує, що собака, відчуваючи «поклик предків», інстинктивно «децивілізується».

У романі «Біле ікло», навпаки, автор оповідає про вовка, який народився у дикій природі, зустрічає людину, яка змінила та приручила його.

Описуючи жорстокий світ Клондайка в розпал золотої лихоманки, створені Д. Лондоном образи собак в романах «Поклик предків» і «Біле ікло» переконливо барвисті і реалістичні, розумні й природні. Автор використовував народні легенди і фольклор про людей, які вижили в дикій природі. Ці історії розповідались з покоління в покоління, і багато з них все ще зберігаються в нашій пам'яті.