Tracing the contours of Picasso’s evolving dialogue with the master of phantasmagorical figuration In his youth, Pablo Picasso (1881–1973) frequented the Prado Museum, rejecting a formal education in favor of studying the works of the old masters himself. El Greco (1541–1614) particularly captivated his attention, and his admiration soon bloomed into inspiration. Signature features of El Greco’s style were regenerated by Picasso’s reverent, if also subversive, hand. During his Blue Period (1901–04), the artist incorporated El Greco’s penchant for elongated figures, sober backgrounds and a touch of mysticism and mannerism; during his late career, he more explicitly embraced his fascination with the Spanish Golden Age, evoking El Greco’s palette of warm browns and ochers. Indeed, Picasso helped spearhead a resurgence of interest in El Greco, whose work-while acclaimed by his contemporaries in the 16th century for its undeniable ingenuity-was largely forgotten following his death, until the early 1900s. By engaging in a dialogue with his predecessor, Picasso established a point of historical continuity in his work-a grounding presence in the midst of his radical formal interventions. This volume juxtaposes 40 masterpieces by the artists, underscoring the depth and longevity of this engagement. Відстежуючи обриси мінливого діалогу Пікассо з майстром фантазійної фігуритивності В юності Пабло Пікассо (1881-1973) часто бував у музеї Прадо, віддаючи перевагу самостійному вивченню робіт старих майстрів формального навчання. Особливу увагу його привернув Ель Греко (1541-1614), захоплення яким незабаром переросло в творче натхнення. Характерні риси стилю Ель Греко Пікассо відтворив із повагою, але й з елементами зухвалого переосмислення. У «блакитний період» (1901-1904) художник запозичив у майстра витягнуті фігури, стриманий фон, відтінок містицизму та ман'єризму; у пізні роки він усе унікальніше прямував до спадщини іспанського Золотого століття, використовуючи палітру теплих коричневих та охристих тонів, близьку Ель Греко. Пікассо відіграв ключову роль у відродженні інтересу до Ель Греко, чия творчість — високо цінується сучасниками в XVI столітті за новаторство — було майже забуто після його смерті аж до початку XX століття. Вступаючи у своєрідний діалог із попередником, Пікассо створював у своєму мистецтві історичну премність, що слугувала опорою на тлі радикальних формальних експериментів.Це видання зіставляє 40 шедеврів обох художників, підкреслюючи глибину та тривалість цієї творчої взаємодії.