Дослідник фольклору й окультизму, палкий прихильник темної літератури, оспівувач загублених світів, прадавніх богів і неймовірних пригод, Абрахам Мерріт майстерно переплів свої химерні історії з не менш фантастичними прадавніми віруваннями. У більшості своїх історій Абрахам Мерріт описує зіткнення сучасної людини науки і раціонального світогляду із зловісними дивовижами давніх епох. Займаючись археологією та етнографією, Мерріт чудово знав, що не все на світі можна раціонально пояснити, і що інколи трапляються речі, перед якими пасує сучасна йому наука, але які добре відомі науці сивої давнини, яку в новітні часи називають магією і відносять до темних заборонених знань. Переважно про такі речі зазвичай і веде мову у своїх творах Абрахам Мерріт, з притаманною йому серйозною заглибленістю у предмет оповіді і неабияким талантом майстерного оповідача карколомних і загадкових історій. Ця книжка містить дві класичні повісті “Гори, відьмо, гори!” та “Повзи, Тінь, повзи!” “Гори, відьмо, гори!” – рідкісний зразок містичного нуар-детективу, що розповідає про низку загадкових і зловісних подій у Нью-Йорку 1930-х, коли лікар та науковець доктор Ловелл і відомий ганґстер Рікорі протистоять лихим прадавнім чарам, які розповзаються містом, нищачи всіх, хто потрапляє в їхні лабети. “Темне полум’я зловісної мудрості, що згущувало тіні похилених у роздумах каменів Стоунхенджа; яке пізніше годувалося з рук римських легіонерів; яке, хтозна чому, набиралося сил в середньовічній Європі, і все ще палає, все ще живе та могутнє…” – зазначає у своїх нотатках під назвою “Диявольські ляльки мадам Менділіп” доктор Ловел, і він тут геть не згущує фарби. На сторінках повісті “Повзи, Тінь, повзи!” оживає давня бретонська легенда про загублене і прокляте місто Іс, його короля Ґрадлона і його доньку-відьму, біляву Дагут, якій підвладні тіні. Плин історії постає у вигляді спіралі, і давнє місто з його темними чарами, кривавими ритуалами і служінням потойбічним богам знову повертається до життя, аби ще раз повторити всі химерні виверти правічної легенди. Наостанок читачам пропонується післямова письменника, літературознавця і перекладача Євгена Ліра, в якій він розповідає про контексти творчості Абрахама Мерріта і про його важливе місце в літературі химерного та дивовижного.