Декого — ховають.
Декого — бережуть.

Бріггс Максвелл — саме той хокеїст, якого команди люблять показувати перед камерами. Він швидкий, до нього легко перейнятися симпатією, і завдяки йому клуб, що переживає не найкращі часи, виглядає значно краще, ніж є насправді. Але це останній рік його контракту, «Шарлотт Кінгз» опинилися за межею зони плей-оф, а сам Бріггс починає підозрювати: він так і проведе всю свою кар’єру, будучи «корисним», але ніколи — справді «необхідним».

А потім помирає його молодший брат, і Бріггс летить додому, у Вегас, щоб поховати людину, з якою не розмовляв два роки.

Іві Саттон поховала вже половину свого містечка — і більшу частину власних почуттів. Вона — випускниця художнього факультету, яка працює могильницею в похоронному бюро свого батька. Вона вміє давати раду горю так само, як і замовленням на інвентар: практично, без зайвих емоцій і не здригнувшись.

Але вона зовсім не знає, що робити з відомим хокеїстом, який раптом з’являється на порозі її похоронного бюро.

Коли Бріггсу доводиться залишити батька, який відновлюється після інсульту, і поїхати на решту сезону, саме Іві погоджується допомогти їм. Усе мало бути просто: п’ять місяців, оплата праці й дві тисячі миль відстані — щоб уникнути будь-якого розвитку подій, окрім суто ділових стосунків.

Проте Бріггс усе життя тікав, перш ніж хтось міг попросити його залишитися, а Іві ніколи й нікого ні про що не просила. І це було цілком нормально — рівно до того моменту, поки не перестало бути таким.

Роман про людей, яких ми втрачаємо, про тих, кого тримаємо біля себе, і про непросте випробування — бути людиною, заради якої варто докласти зусиль.