Вінстон Черчилль був одним із найбільших воєнних і політичних авантюристів ХХ століття. З юних років схильність до ризику й прагнення публічної уваги підштовхнули його до сміливих кроків, які нерідко завершувалися гучними поразками. Упевнений у власному стратегічному хисті, сформованому раннім військовим досвідом в Імперії та під час Першої світової війни, під час Другої світової Черчилль поєднав посади прем’єр-міністра й міністра оборони. Це призвело як до серйозних провалів — зокрема в Норвегії, Північній Африці, Греції та на Криті у 1940–1941 роках, — так і до визначальних успіхів. Його рішуча відмова капітулювати 1940 року та «диво під Дюнкерком» стали доказом справжнього лідерства. У книжці «Черчилль. Лідер і командир» Ентоні Такер-Джонс простежує військову й політичну кар’єру одного з найвідоміших воєнних лідерів Великої Британії та показує, як ранній бойовий досвід сформував його стратегічні рішення на найвищому рівні.