Ця книга стала останньою в циклі з п’яти праць Світлани Алексієвич під загальною назвою «Червона людина. Голоси утопії».

 

«Комунізм мав божевільний план, – розповідає авторка у передмові до книги, – переробити «стару» людину, «ветхого Адама». І це здійснилося… може, лише це й здійснилося. За сімдесят з гаком років у лабораторії марксизму-ленінизму створили окремий людський тип – «homo soveticus».Хтось вважає, що це трагічний персонаж, а хтось називає його «совком». Мені здається, я знаю цю людину, вона добре мені знайома, я з нею поруч, пліч-о-пліч, прожила чимало років. Вона – це я. Це мої знайомі, друзі, батьки».

 

Монологи, що потрапили до книги, авторка записувала протягом останнього десятиріччя, мандруючи всім колишнім Радянським Союзом.