У своїй новій книзі письменниця і дослідниця візуальної культури Катерина Яковленко пише про кіно, твори мистецтва, літературні праці та образи, які розгортають перед читачами метафору Донбаса — місця, якого немає, але , яка наповнена іменами, птахами, рослинами, примарами минулих і нинішніх подій. Донбас, на який дивиться автор, — це ландшафт Донетчини та Луганці зі своїми історіями, з мовою, яку іноді вдається почути та реконструювати, а іноді — лише навернутися на сліди подій і явищ, доступу до яких більше немає або він завжди був ускладнений.Архіви, артефакти, міфи, земля та вітер, степ, кургани та те, що від них залишилося, формують особливий погляд автора на український схід. Катерина Яковленко звертається до співрозмовників і співбесидів, до численних джерел, але також і до прогалин. У цій книзі свій ритм, у якому наукове вишукування рухається рука об руку з літературним листом, звертаючи увагу на порожні місця, що наявні між ними.