Якщо вам здається, що якийсь орган з'явився в процесі еволюції нізвідки, то вам
здається. Або сниться. Ніщо нізвідки не береться. Те, як збудовані ми з вами,
ваша домашня кішка чи щебетлива пташка за вікном, до найменшої кісточки є
результатом мільйонів років еволюції.
Про все це у своїй книжці «Слідуй за розбитим черепом. Історія еволюції скелета»
розповідає науковець Леонід Горобець. Він скрупульозно простежує, як змінювалися
скелет і кістки, пояснюючи на динозаврах, людях і навіть рибах, як працювала всі
ці роки еволюція.
Що таке ген «їжачок сонік», навіщо жабам «відмовлятися» від ребер і чому
крокодиляче м’ясо на смак нагадує курятину? Чому очі розміщені на голові, а не,
скажімо, на руках та чи справді кінцівки — то колишні плавці? Яка риба за
швидкістю може обігнати гепарда та який палець довелося б ампутувати, якби ми
пересувалися, як рептилії? Чому восьминоги, попри великий мозок, часом бувають
тупіші, ніж бджоли, і що спільного в акул з літаками? Автор книжки відповідає на
ці й інші питання, водночас пояснюючи, чим внутрішній скелет крутіший за
зовнішній і як відрізнити колегу від рептилоїда.