«Жинка-бомба» — найвідоміша драма сучасної хорватської письменниці Івана Сайко. У ній яскраво представлені домінанти своєрідної антипоетики автора, яка відхиляє принципи класичної драми та втілює у своєму перекладі енергію бунтаря проти встановлених правил. Центральним чинним обличчям драми є жінка-(само) Вбивця, яка готується виконати своє варварське завдання. Актуальність монодрамі І. Сайко надає не тільки темиікару, а й спроба автора протиставити деструкції креативність. Письменниця дає голос жінці-бомбе, проте не намагається зробити її героїнею. У п'єсі звучать два основні голоси: не менш значущим, ніж голос персонажа, є голос самого автора. По свидетельству И. Сайко, «“­Жінка-бомба” монолог, у якому беруть участь жінка-бомба, політик без імені, його охоронці й коханка, Бог і хор ангелів, один хробак, Мона Ліза Леонардо да Вінчі, двадцять моїх друзів, моя мати і я». Автор у цій п'єсі торкається багатьох проблем сучасного світу, а також вічних тем мистецтва: смерті і народження, шаленства та бунтарства, складної природи жінки.