Феномен жіночого поетичного письма вперше сформувався в Давній Греції. Александрійські книжники уклали «канон грецьких поетес»: Сапфо, Миртіда, Телесілла, Праксілла, Корінна, Ерінна, Анита, Носсіда й Мойро (поетеси VII–III ст. до Хр.). Але були поетеси й поза каноном: Гедила, Філінна, Мелінно, Юлія Бальбілла, Кайкілія Требулла, Дамо, Клеопатра, Теосебея й Евдокія Авґуста (поетеси III ст. до Хр. – V ст. після Хр.). Ці «канонічні» й «неканонічні» поетеси увійшли в «Кодекс давньогрецької жіночої поезії» — перше повне видання їхніх поетичних творів у перекладах українською мовою. Тут упорядковано та прокоментовано понад 350 текстів (фраґментів) жіночої поезії — від Сапфо до Евдокії Авґусти, від жриці до імператриці. Кодекс, як сукупність цілісних корпусів текстів кожної поетеси, сформовано з класичних антологій давньогрецької поезії, які суттєво доповнені новітніми публікаціями — текстологічними, епіграфічними та папірологічними.

Сапфо (жила напр. VII – на поч. VI ст. до Хр.) — найвідоміша давньогрецька поетеса, чиє ім’я уособлює жіночу поезію античного світу як таку. Її пісні — найдавніша суб’єктивна жіноча лірика на цілому європейському обширі, що дійшла до наших часів. Тому саме її творчістю відкривається унікальний «Кодекс давньогрецької жіночої поезії», виданий у Видавництві «Астролябія», який репрезентує феномен жіночого письма, сформований у Давній Греції, і який містить усі збережені твори усіх відомих поетес від VII ст. до Хр. до V ст. після Хр.