Мир, як пише Міґель де Унамуно-і-Хуґо (1864–1936), проростає з боротьби за життя, а війну можна зрозуміти й виправдати в осерді істинного та глибокого миру. Значення ці парадоксальні, на перший погляд, слова набувають власне у цьому романі, першому (1897) у творчості відомого іспанського письменника-філософа. Подіями, що лягли в основу сюжету, була остання карлістська війна, а також, зокрема, облога Більбао, яку пережив і запам’ятав, ще бувши дитиною, сам автор. Звідси й точність опису життя простих біскайців, їхньої самобутності і світогляду. Але конфлікт роману розгортається не тільки між карлістами і лібералами, а й між містом і селом, між землеробами і торговцями, між релігійно-суспільними правилами і поривами плоті. А понад усім цим — пошук миру, і насамперед — із самим собою.

Міґель де Унамуно (1864–1936) — іспанський філософ, письменник, громадський діяч, професор і ректор Університету Саламанки. Його світогляд можна було б класифікувати як екзистенціалістський, однак сам він не відносить себе до жодного з напрямків популярного на той час філософування, в політиці ― партії, а в літературних творах ― жанру. Центральною темою є трагедія людського існування, розірваного між буттям і ніщо, вічністю і конечністю, вірою і розумом. Видавництво «Астролябія» працює над програмою видання усіх творів цього видатного іспанського автора.