Декамерон — (у перекладі з грецької — «десятиденник») — знаменита збірка зі ста новин видатного італійського письменника Джованні Бокаччо. За сюжетом десять молодих флорентійців (сім жінок і троє чоловіків) залишають охоплене чумою місто, сідають на заміській віллі та впродовж десяти днів розповідають цікаві та повчальні історії (всього їх сто), які широко відтворюють різноманітне повсякденне життя. Кожне оповідання має завершений сюжет, а всі разом вони створюють своєрідну енциклопедію людських відносин. Бокаччо творчо переробляв міські анекдоти, античні сюжети та навіть арабські казки. Рукописи книги почали поширювати в 1370-х роках, а в XVI столітті були надруковані перші 200 екземплярів. Бокаччокла початок жанру новели в новій європейській літературі. Короткі розповіді еротичного вмісту наявні в Античності, проте саме в «Декамероні» жанр набув нових рис — сатиричність і гумористість. «Декамерон» — перший літературний прозаїчний твір, написаний розмовною тоскаською мовою. Цей знаковий переклад флорентійського шедевра епохи Пізнього Середньовічя, виготовлений прославленим українським перекладачем Миколи Лукашем, побачив світ у 1964 р. у видавництві «Дніпро». «Свого часу Боккаччо писав живою флорентійською мовою. Це правда, але нащадки флорентійців — сучасні італійці, бачать, наскільки ця мова застаріла, — говорил Н. Лукаш. — А тому відчуття такої застарілості, на мою думку, необхідно створити і в перекладі». «Коли для сучасного італійського читача існує досить істотна відмінність між мовою Боккаччо і мовою першого-ліпшого нинішнього новеліста, то чому ж у перекладі ця дистанція повинна стиратись? — писал другой известный переводчик Григорий Кочур.» Лукашевський «Декамерон» став не тільки найвищим досягненням самого перекладача, а, за словами Л. Черєватко, «то була вієстину «зоряна року» і самого Лукаша, й української летератури загалом».