Гуго Фішер, відомий кримінолог, приїздить проводити розслідування. Під Різдво 1943 року. В Освенцім. Попередні десять років Гуго провів у Берліні, де на те, що відбувалося в концтаборах, здебільшого заплющували очі: містом, звісно, ходили моторошні чутки, але ж розсудливі люди не стануть вірити чуткам, правда? І тепер Гуго стикається з жахом, до якого він, людина незла й аж ніяк не боєць, виявляється цілковито не готовим.

Тим часом берлінське начальство цікавить одна-єдина смерть, що сталася там, де смерть — страшна буденність: знайдено мертвим лікаря, який ставив досліди над в’язнями. А знайшов його восьмирічний хлопчик — піддослідний доктора Йозефа Менгеле, юний талановитий художник, якому вистачило майстерності й самовладання одразу замалювати те, що він побачив. Єврейська дитина з Болоньї, кримінолог з берлінської кримінальної поліції, якому є що приховувати, — дивний дует, що розслідує дивну смерть у страшному краї, — і ціла низка можливих підозрюваних, кожен із яких теж ховає власну таємницю.

Оріана Рамунно написала детективний трилер на матеріалі своїх досліджень Голокосту — неймовірний, однак блискуче втілений задум. «Хлопчик, який малював тіні» — це «Хлопчик у смугастій піжамі», якби його написав Жан-Крістоф Ґранже: напружена детективна інтрига, достовірне історичне тло, банальність зла й можливість чинити йому опір у тих місцях, звідки надія давно пішла. Рамунно черпала матеріал, зокрема, з біографії свого двоюрідного діда, який побував у таборі смерті й запам’ятав, що навіть у цьому пеклі, навіть серед наглядачів, знаходилися люди, яким вистачало духу залишатися людьми й чинити опір.