Коли звичні опори рушаться, дерева розкривають свої обійми. Спостерігаючи за ними та прислухаючись до їхніх ритмів, можна навчитися спокійного росту. Від насіння — до розкидливої кроні, яка тримає безпечне небо над головою. Піклуватися про сенси та корені. Переплетення з іншими — співзвучними — і так знову відчувати ґрунт під ногами.Це друга поетична збірка Катерини Йогорушки, у якому — сплетіння віршів за останні 18 років. Розділ за розділом автор веде нас серед дерев: тут сосни, що залишають на губах смак живиці, апельсинові сади, у яких дзвенять найінтимніші почуття, й обпалені стовбури на лінії фронту, вже не здатні утримати цвяха. Часом дерева розсипаються на стружку, слова — на слоги, а люди — на запляті та точки.І все ж, попри все, надія залишається — як залишається насіння в надрах випеченої землі.