Сім’я Рамзі проводить свої відпустки у літньому будинку на острові Скай, що знаходиться біля скелястого західного узбережжя Шотландії. Крім місис і містера Рамзі, тут мешкає ще вісім їхніх дітей. Одного разу наймолодший із них, Джеймс, просить відвідати маяк, проте батько проти, адже вважає, що погодні умови будуть несприятливими. Родина разом із запрошеними гостями проводить час за читанням, веселощами, вечерями, філософськими роздумами, прогулянками. У літньому будиночку часто бувають різноманітні цікаві люди — художники, студенти, поети, викладачі. Дні сплітаються тижні, місяці стають роками, і життя кожного змінюється. Лише будиночок і маяк бачать і пам’ятають все, стаючи мовчазними свідками, які ніколи й нікому не розкажуть, що за радощі й драми сталися у родині Рамзі. Про книгу «До маяка» Оптимізм місис Рамзі постійно стикається із реалізмом її чоловіка. Джеймс хоче заслужити схвалення батька. Одна з гостей, художниця Лілі, сумнівається у собі й своєму таланті. Кожен в будиночку занурений у свої думки й тривоги, які ніхто не озвучує, адже про таке не заведено говорити уголос. Тож всі переживають свою драму наодинці. Й так відбувається щоразу, коли всі збираються на острові Скай — чи то десять років тому, чи зараз. Проте в якийсь момент щось змінюється, шкода тільки, що для цього знадобилося стільки років і болючі втрати. Роман «До маяка» англійської письменниці Вірджинії Вулф вважається ключовим прикладом модерністської літератури. Ця книга є частково автобіографічною, адже авторка намагалася цим твором відрефлексувати власні проблеми з батьками. Вулф використовує потік свідомості та численні перспективи різних персонажів, щоб показати суб’єктивне сприйняття кожної людини. Такий підхід робить структуру подібною до обертового світла маяка, яке постійно вказує на щось інше. Історія зосереджена на думках і емоціях, а не подіях, показуючи плинність і драматизм життя. Час тут є однією з головних тем — Вулф досліджує особисті та сімейні стосунки й розмірковує про втрату й те, як люди справляються з нею. Авторка підкреслює необхідність насолоджуватися сьогоденням і цінувати швидкоплинність життя — не відкладати поїздку в омріяне місце, робити те, що приносить радість, давати надію іншим. Письменниця також замислюється про природу творчості — усвідомлення повноти реалізації власного задуму переважає для неї прагнення до визнання й створення культурної спадщини. Ця книга може зацікавити шанувальників неспішного й вдумливого читання, які цінують глибокі психологічні портрети персонажів, атмосферу повсякденного життя та роздуми про пам’ять, час і людські стосунки.