Невлаштованість особистого життя, невдоволення новою роботою, психічно неврівноважені сусіди, схильні до насильства, і якщо зважити на те, що все це відбувається за кордоном, куди мусила податись героїня книжки в пошуках ліпшого життя, — то чи варто казати, що відчуття пастки неминуче? Копирсаючись у собі, героїня доходить розуміння, що боротьба із зовнішнім світом стільки ж примарна, як розмахування кулаками в порожнечу. Бо світ навколо нас з усіма його нещасними, а від того невдоволеними людьми — не що інше, як віддзеркалення (відкид) нашого внутрішнього світу, а неприйняття його — відкидання самих себе. Варто собі у цьому зізнатись — тоді є шанс вижити в такому світі і навіть стати щасливим: через прийняття усього довкола крізь призму любові, головно — через любов до себе. Коли ми любимо себе в істинному розумінні цих слів, то навколишньому світові не зостається іншого, як віддзеркалити, чи то пак одкинути нашу любов.