У цьому збірнику Херсонський збирає образи й думки, здатні протистояти насильству та хаосу, даючи змогу співіснувати водночас і цінностям минулого, і мотивам відчаю та надії. Він намагається осмислити розлуку зі своїм містом так, як колись візантійські мозаїки прагнули «зібрати воєдино роздроблений світ».

У цій «постмодерністській мозаїці», як сам Херсонський означує свій збірник, уважний читач може розпізнати оригінальне висловлювання душі поета, чия цінність невпинно зростає з часом.