І ось цей день настав — зі дна постукали. Здається, чорнішого дня вже не буде. Слухай, з кожним з нас це бувало не раз, проте важливо не те, скільки разів ти впадеш, а лиш те, скільки разів піднімешся. Утім, жалі до себе скінчаться, сльози висохнуть, сили повернуться — і настане день, коли вкрай треба буде це зробити. Встати з дивана. Встань і йди, чуєш? Іди та перемагай. Не опускай рук довше, ніж на пів дня, і все тобі буде до снаги. Ми віримо в тебе, як у самих себе, і щиро бажаємо сил та наснаги на твоєму шляху. Життя надто прекрасне, щоб жити його абияк, чи не так?