Тодось Осьмачка — автор, якого складно впіймати в рамках одного жанру. Його твори — це водночас протест і поезія, бунт і мелодія. І якщо більшість його текстів оповиті сутінками репресій та болю, то «Старший боярин» — виняток. Це несподіваний ковток свіжого повітря серед густого мороку його творчості.

Уявіть: тихе українське село, де ніч здається живою, а місячне світло малює дивні тіні. Молодий семінарист Гордій Лундик повертається додому, навіть не підозрюючи, що його життя перетвориться на низку подій, які можна прийняти за сон чи марення. Спершу — загадкова дівчина з піснею, що лунає вночі. Потім — кохання, яке розриває його на частини. Але замість романтичного спокою на нього чекають випробування: суперник, таємниці минулого, містичні знаки, збройні сутички. І ось уже невеличке село стає полем битви не лише за Варчине серце, а й за саму ідею свободи.

Ця книга — як вишита сорочка: візерунок змінюється з кожною сторінкою. Лірична та поетична — і водночас напружена й гостра, сповнена тонкого символізму. Любовна історія тут сплітається з боротьбою за майбутнє, а простір між реальністю і вигадкою розмивається так, що читачеві лишається тільки пірнути в текст і дозволити йому вести за собою.

Видання вийшло у «Віхола». Якщо цей твір вас захопив, зверніть увагу на «Ротонду душогубців» того ж автора.