Нестримність особистого життя, опір нової роботи, психічно неврівноважені сусіди, схильні до насильства, і якщо врахувати, що все це відбувається за кордоном, куди героїня книги змушена була в пошуках кращого життя — чи варто говорити, що відчуття пастки неминуче? Копаючись у собі, героїня приходить до розуміння, що боротьба із зовнішнім світом така сама ілюзорна, як спалахування кулаками в порожнечі. Адже світ навколо нас з усіма його небайдужими й, отже, небайдужими людьми — це ніщо інше, як відбиття нашого внутрішнього світу, а неприйняття його — це відкидання самих себе. Варто визнати це перед собою — і тоді є шанс вижити в такому світі та навіть стати щасливим: через прийняття всього навколо крізь призму любові, перш за все — через любов до себе. Коли ми любимо себе в істинному розумінні цих слів, навколишньому світу не залишається нічого іншого, як відбити, або відповісти на наше кохання.