Очуднена буденність — так двома словами можна охарактеризувати ці твори, такі проникливі й справжні, аж починаєш вірити в їхню авто­біографічність. Захований у горах і огорнутий містикою старовинний замок Гербуртів, пильнований вовчою зграєю й… чоловіком, що, здається, і сам вже от-от став би вовком, — якби не жінка, з якою звела його доля чи, може, давні руїни?

 

Спогади про юнацьке кохання — таке далеке, аж примарне. Воно простягає крізь час тобі руки й дарує те, чого неспроможне подарувати жодне багатство: несподівану і щемку близькість із геть незнайомими людьми у стінах старого будинку, що поводиться мов жива істота.

 

Це історії про те, як не проґавити мрію і як розгледіти споріднені душі у сторонніх, на перший погляд, людях. Це історії, що спонукають мріяти, вірити і любити.