Світ більше не такий, як колись. П’ять років тому сталося щось, що змінило все — у повітрі з’явилося невідоме, невидиме зло. Ніхто не знає, що це таке, звідки воно прийшло і чому навіть один погляд на нього штовхає людей до самогубства. Людство занурилось у морок і страх, міста спорожніли, а ті, хто вижив, навчилися жити із зав’язаними очима, щоб не побачити те, чого бачити не можна. Мелорі — одна з небагатьох, кому вдалося вціліти. Разом зі своїми двома дітьми вона переховується у старому будинку біля річки, де кожен день перетворюється на боротьбу за життя. Вона виховує малюків у тиші, навчає їх слухати, відчувати небезпеку й виживати без зору, адже помилка може коштувати всім життя. Та настав момент, коли залишатися на місці більше неможливо — єдиний шанс урятуватися — вирушити в дорогу, спуститися річкою до місця, де, за чутками, ще залишився безпечний прихисток. Їхня подорож — це тридцять два кілометри жаху, темряви й надії. Вони пливуть на човні із зав’язаними очима, довіряючи лише інстинктам і кожному шереху навколо. За кожним вигином річки може чатувати загибель, а десь поруч — невидима сила, що спостерігає, чекає, і, здається, наближається. Але чи можливо вціліти у світі, який поглинуло безумство? Куди несе їх човен? І чи існує ще хтось, кому можна довіритися, доки щось, приховане темрявою, слідує за ними…