Велич і смирення митрополита Андрея Шептицького найповніше виражаються в його посланні «Як будувати Рідну Хату». Велич — бо годі знайти прозорішу візію найпростішого вирішення складної й заплутаної української проблеми. Смирення — бо ніхто краще від митрополита не розумів, наскільки важко робити найлегші речі разом і впродовж тривалого часу.

Історики можуть аналізувати, чому проєкт Шептицького не вдалося втілити 70 років тому. Параісторики можуть уявляти собі, якою була б Рідна Хата тепер, якби послання стало програмою дії 70, 20 років тому. Усі інтелектуали можуть запевняти, що — поки не пізно — слід прислухатися до слів митрополита хоч тепер, негайно.

Але велич і смирення Андрея Шептицького полягають ще й у тому, що стосовно його візії нечинними є такі поняття, як «запізно» чи «передчасно». Те, що він сказав, відбудеться саме тоді, коли буде вчасно.