Чуттєва й відверта, ця поезія — наче мапа тіла, яке запам’ятало всі доторки, удари, поцілунки й зради. На цій мапі розлиті біль, ніжність, кров, сльози і світло. Тут не прикрашають дійсність, не маскують почуттів, не соромляться любові й не стримують проклять. Ця поезія дихає гарячим тілом, розливається артеріями й венами, проростає поміж хребцями й ребрами. Вона не боїться надміру — бо надмір тут і є правдою.