Софора японська (Styphnolobium japonicum, раніше Sophora japonica) — листопадне дерево родини Бобових. Батьківщиною рослини вважають Східну Азію. В Україні її переважно вирощують як декоративне дерево, зокрема у південних регіонах та Криму.

Плоди достигають у вересні–жовтні. Вони мають характерну бобоподібну форму з вираженими перетяжками між насінинами та після достигання можуть тривалий час залишатися на дереві.

Для приготування рослинних засобів використовують зрілі плоди софори японської.

Плоди збирають у період достигання, очищають від сторонніх домішок і ретельно висушують.

Зберігати рослинну сировину рекомендується у сухому, прохолодному та добре провітрюваному місці, захищеному від вологи та прямих сонячних променів.

Плоди софори японської містять різноманітні біологічно активні сполуки, зокрема:

• флавоноїди;
• рутин та споріднені з ним сполуки;
• алкалоїди;
• глікозиди;
• органічні кислоти;
• інші фенольні речовини.

Рутин є одним із найбільш досліджених компонентів рослини та пов’язаний із впливом на стан судинної стінки.

Плоди софори японської використовують як рослинну сировину в народній та традиційній фітотерапії.

Рослинні засоби на основі софори традиційно застосовували при станах, пов’язаних із судинами, а також як допоміжний засіб при запальних процесах. Зовнішньо настої та настоянки рослини використовували для обробки шкіри та приготування компресів.

Водночас традиційне застосування рослинної сировини не є доказом лікувальної ефективності.

Із плодів софори японської традиційно готують водні настої та спиртові настоянки.

Для зовнішнього застосування настої або розведені настоянки використовують у складі домашніх засобів для обробки шкіри.

Концентрацію, спосіб приготування та тривалість застосування слід визначати з урахуванням конкретної форми сировини та індивідуальних особливостей. Перед внутрішнім застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.

Софору японську не рекомендується застосовувати при індивідуальній непереносимості рослини.

Обережність необхідна при захворюваннях печінки та нирок. Під час вагітності та грудного вигодовування внутрішнє застосування слід узгодити з лікарем.