Largely self-taught as an artist, Francis Bacon (1909–1992) developed a unique ability to transform interior and unconscious impulses into figurative forms and intensely claustrophobic compositions. Emerging into notoriety in the period following World War II, Bacon took the human body as his nominal subject, but a subject ravaged, distorted, and dismembered so as to writhe with intense emotional content. With flailing limbs, hollow voids, and tumurous growths, his gripping, often grotesque, portraits are as much reflections on the trials and the traumas of the human condition as they are character studies. These haunting forms were also among the first in art history to depict overtly homosexual themes. Великою мірою самоучка в мистецтві, Френсіс Бекон (1909-1992) виробив унікальну здатність перетворювати внутрішні та несвідомі імпульси на фігуративні форми та гранично клаустрофобічні композиції.Став відомим у післявоєнний період, Бекон зробив людське тіло своїм номінальним об'єктом, але об'єктом спотвореним, вивішеним і розчлененим, так що воно корчилося від інтенсивної емоційної напруги. З рухомими кінцівками, порожніми провалами та пухлинами його пронизливі, часто гротескні портрети такі ж сильно є думками про біль і травми людського існування, як і дослідженнями характеру. Ці зловісні форми стали також одними з перших в історії мистецтва, де відверто зображувалисяластичні теми.