«Меня любила Вера Иванова. / Наверно, город снова
отдадим», — листували з Харкова минулої війни. Я не хочу
віддавати своє місто, але воно вислизає, наче невірна коханка
з-під чергового окупанта. Я не боюсь смерти, бо треба
боятися життя, оскільки ним керує вічність, а смертю —
всього лише час. Принаймні так вважають філософи, що ж
до поетів… Місто у них теж неговірке. «Колишні столиці —
як тридцятирічні жінки, — нагадує місцева авторка. — Про все
здогадались, але бережуть нас мовчанням». Тому розповідати
про все доводиться самому.
Відтворити стосунки з епохою допомагають его-документи:
листи, щоденники, мемуари. Однак, незважаючи на це, досі не
було досліджень, де відтворювалася б хроніка стосунків між
їхніми авторами й тією ж епохою.
Тепер таке дослідження існує, воно перед вами.