Моґ втомилася. Вона вибилася з сил. Моґ подумала: «Хотіла б я проспати все життя». Що вона й зробила. Але частина її свідомості залишилася пильнувати з цікавості дізнатися, що станеться далі. Моґ вирішує стежити за сумними членами сім’ї Томаса. Їм страшенно бракує її. І Моґ охоплює цікавість: як вони справлятимуться без неї решту життя? Якийсь час нічого не відбувається... але одного разу в будинку Моґ бачить крихітне кошеня. Кошеня лякає все навколо: шум, газети, сумки, тому його часто беруть на руки. Моґ вважає, що кошеня надто дурненьке. Потім Моґ розуміє, що кошеня просто не вміє гратися і йому терміново потрібна її допомога. Тому Моґ вирішує застрибнути на коліна Деббі, чим дуже здивувала кошеня, яке лежало там, адже йому подобаються ласки й погладжування господині. Зрештою в будинку залишається жити новий член родини. Але Деббі каже, що ніколи не забуде Моґ. «Я на це сподіваюся», — подумала Моґ. Потім вона піднялася і злетіла високо вгору назустріч сонцю.