Перший день повернення до школи. Цього року я збираюся на 100% впоратися з роллю шкільної мами. Я точно зможу це зробити. Так, цей рік точно буде набагато кращим - я абсолютно не збираюся кричати на дітей, дозволяти їм набивати рот чіпсами або витріщатися в iPad. І я точно не буду падати на диван наприкінці дня, присьорбуючи вино і постійно бурмочучи "На чорта це все!". На жаль, я ще не встигла купити коробочки бенто для їхніх обідів і не записалася на уроки джиу-джитсу, і мені доведеться навчитися любити зелений чай, бо він поганий, і я ще не освоїла плетіння французьких косичок, але я впевнена, що це лише деталі в моєму великому загальному плані... Сьогодні мамі 39 років. Вона дивиться в майбутнє, в якому люди запитуватимуть, чи не хоче вона прийти на їхні просунуті заняття з йоги, і ввічливі книжкові клуби, де всі будуть виглядати охайно після келиха Піно Ґріґіо і говоритимуть щось на кшталт: "О, Боже, ви будете ще один келих?". Але матусі не хочеться спокійно йти на той вечір жінок з пристойними зачісками, які "живуть заради дітей" і стоять на дитячому майданчику, намагаючись перехитрити одна одну позашкільними заняттями та досягненнями своїх нащадків і вихваляючись останніми канікулами. Натомість вона стискає великий келих вина, бурмочучи "На чорта це все" знову і знову. Аж поки не згадує про блискучу ідею, яка їй раніше спала на думку...