Очільник уряду, палкий промовець, «ворог народу», який намагався радити Стaліну щодо політики та багато років працював над власною теорією вселюдського щастя. Таким змальовує Володимира Винниченка історик Олександр Кучерук у своїй новій книжці. Сучасники називали Винниченка щонайменше нетактовним, а то й одіозним, а він своєю чергою був ще категоричнішим у висловлюваннях: Грушевського нарік «заздрісним, нечесним дідком», Скоропадського — «слинявим кретином», а свого опонента Петлюру в щоденниках згадував так само часто, як і дружину Розалію. Винниченко — автор тези «чесність із собою», який водночас волів не вірити в Голодомор, бо чекав на гонорари за книжки від рaдянської влади. Його життя — це нескінченні протиріччя, жінки та зміни політичних поглядів. Олександр Кучерук без прикрас описує талановитого, спраглого до влади та визнання письменника й громадського діяча, який пройшов шлях від спроб відродити українську державність до намагань приєднатися до рaдянської влади.